Виїзд за кордон з малолітньою дитиною можливий і без дозволу батька

Виїзд за кордон з малолітньою дитиною можливий і без дозволу батька

Рішенням Кодимського районного суду Одеської області було задоволено позов матері малолітньої дитини про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон  дитини без згоди на те батька.

В судовому засіданні позивачка, підтримуючи свій позов пояснила, що відповідач проживає окремо від них з дитиною, від будь-якого утримання дитини злісно ухиляється, допомоги не надає. Дитина страждає вродженими вадами здоров’я, тому потребує  медичного обстеження та лікування за межами країни. Окрім цього, в Російській Федерації та в р. Молдова мешкають її близькі родичі, з якими вона підтримує тісні стосунки та хоче їх відвідувати разом з дитиною. Однак відповідач уникає з нею будь-яких зустрічей, дозволу на виготовлення документів та виїзд дитини за кордон не надає, не обґрунтовуючи свою відмову.

Судом було визнано,  що поїздка позивачки разом з  малолітнім сином за межі України з метою медичного обстеження та відвідування близьких родичів, з якими вони підтримують тісні родинні відносини, проте через віддаленість рідко бачаться, відповідає інтересам малолітньої дитини, сприяє зміцненню родинних відносин та їхньому спілкуванню з рідними, які також мають на це визначене законом право, сприяє розширенню кругозору дитини, її розвитку, становленню.

Довідково

Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ зобов’язує батьків виховувати дітей, піклуватись про їх здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дітей, готувати їх до самостійного життя, праці, розвивати їх особистість, повагу до прав, свобод людини та громадянина. Такий же обов’язок щодо виховання та розвитку дитини на батьків покладає і стаття 59 Закону України «Про освіту» 23 травня 1991року №1060-XII.

Частиною 1 статті 18 Конвенції ООН про права дитини, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року і відповідно до статті 9 Конституції України є складовою національного законодавства, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (частина 1 статті 18 цієї Конвенції).

Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України.

Частиною 3 статті 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка є громадянином України і досягла 16-ти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа, яка не досягла 16-ти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Статтею 6 Сімейного кодексу України визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. При цьому малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, а неповнолітньою - дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України встановлено, зокрема, Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року №3857-XII та Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57.

Відповідно до пункту 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється лише за згодою обох батьків (усиновлювачів, піклувальників) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених батьками. 

Відповідно до пункту 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду (частина 2 статті 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України").

Відповідно до статті 18 вказаних Правил оформлення паспорта або проїзного документа здійснюється на підставі заяви батьків (законних представників батьків чи дітей), а у разі, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, - того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису яких засвідчено нотаріально. За наявності заперечень одного з батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду.

Відповідно до статті 141 ЦПК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. 

Відповідно до вимог статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні та утриманні.

Статтею 155 СК України визначено, що здійснення батьками своїх прав по виконанню обов'язків мають ґрунтуватися на повній повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.