Питання права спільної сумісної власності подружжя є дуже актуальним і достатньо законодавчо врегульованим. Так, глава 8 Сімейного кодексу України (надалі Кодекс) містить у тому числі норми щодо підстав набуття права спільної сумісної власності подружжя, об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові, права подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, способів та порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У вказаній статті хотілось би зупинитись на найбільш нагальних проблемах, пов’язаних з питанням права спільної сумісної власності подружжя. Так, дуже важливим питанням є підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя. У Кодексі зазначається, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). При цьому законодавець встановлює презумпцію того, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Однак, Кодекс містить виключення, зазначені в статті 57, щодо вказаного питання. Так, у цій статті зазначається, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
У стаття 61 Кодексу зазначається, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Необхідно зазначити, що на практиці дуже часто виникають проблеми, пов’язані з тлумаченням норм вищезазначених статтей 57 та 61 Сімейного кодексу України. Це пов’язано з тим, що на протязі останніх років законодавець декілька разів вносив зміни до них, внаслідок чого у подружжя, при виникнення спору виникають проблеми з з’ясуванням питання щодо правової природи належного їм майна. Так, необхідно зазначити, що станом на 2015 рік не відносяться до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації та земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок безоплатної приватизації земельної ділянки. Однак, в період з 2011 року по 2012 рік вказане майно законодавцем було віднесено до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Необхідно зазначити також, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Вони мають право розділити майно за взаємною згодою. При цьому договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. У разі не згоди одного із подружжя на поділ майна, або у разі коли один із подружжя вважає, що його частка є більшою, вказані питання вирішуються у судовому порядку. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Важливими з точки зору захисту прав та інтересів чоловіка та жінки є норми, згідно яких, якщо вони проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення вищезазначеної Глави 8 Сімейного кодексу України.
Вказані норми є новелами і, як було зазначено вище, наряду з іншими нормами, спрямовані на повний захист прав та інтересів чоловіків та жінок, які проживають однією сім’єю, але з певних обставин не перебувають у шлюбі між собою.
_03_03.png)
