flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Методичні рекомендації щодо заповнення форм звітності про розгляд судами справ

Згідно з чинним законодавством Державна судова адміністрація України (далі – ДСА України), територіальні управління державної судової адміністрації організовують роботу з ведення судової статистики, діловодства та архіву судів, здійснюють контроль за станом діловодства в судах, забезпечують достовірність і повноту інформації про стан здійснення правосуддя. 

Ці Методичні рекомендації розроблено з урахуванням змін і доповнень до наказу ДСА України від 05.06.2006 № 55 Про затвердження форм звітності про розгляд апеляційними та місцевими (крім господарських) судами судових справ і матеріалів та Інструкції щодо їх заповнення і подання, які внесені у 2008 році (наказ ДСА України від 20.02.2008 № 15).

Звертаємо увагу на те, що Інструкцію щодо заповнення і подання форм звітності викладено в новій редакції.

Відповідно до наказу ДСА України від 20.02.2008 № 15 продовжено термін подання звітів:

місцеві загальні (крім військових) суди подають до територіальних управлінь ДСА звіти за формами №№ 1, 2-А, 2-Ц, 3, 4, 5 з відповідною інформацією на 15 день після звітного періоду;

військові суди гарнізонів - апеляційним судам Центрального регіону і Військово-Морських Сил України звіти за формами №№ 1, 3, 4 з відповідною інформацією на 15 день після звітного періоду, копію - територіальному управлінню ДСА;

апеляційні загальні (крім військових) суди - ДСА України звіти за формами №№ 1, 4, 21, 22-А, 22-Ц з відповідною інформацією на 15 день після звітного періоду, копію - територіальному управлінню ДСА;

окружні адміністративні суди - ДСА України звіти за формами   №№ 2-А, 4 з відповідною інформацією на 15 день після звітного періоду, копію - територіальному управлінню ДСА та Вищому адміністративному суду України;

апеляційні адміністративні суди - ДСА України звіти за формами №№ 4, 22-А з відповідною інформацією на 15 день після звітного періоду, копію - територіальним управлінням ДСА, які розташовані на території, на яку поширюються повноваження апеляційного адміністративного суду, та Вищому адміністративному суду України;

військові апеляційні суди Центрального регіону і Військово-Морських Сил України - ДСА України звіти за формами №№ 1, 3, 4, 21 (окремо по регіону і зведені по гарнізонах) з відповідною інформацією на 20 день після звітного періоду;

територіальні управління ДСА - ДСА України зведені звіти за формами №№ 1, 2-А, 2-Ц, 3, 4, 5 з відповідною інформацією на 20 день після звітного періоду, копію - органу державної статистики за своїм місцезнаходженням, відповідному апеляційному загальному суду, звітність за формою № 2-А - відповідному апеляційному адміністративному суду.

У рекомендаціях надаються роз’яснення до таких форм звітності:

№ 1 "Звіт судів першої інстанції про розгляд справ у порядку кримінального судочинства",

№ 2-А "Звіт судів першої інстанції про розгляд справ у порядку адміністративного судочинства",

№ 2-Ц "Звіт судів першої інстанції про розгляд справ у порядку цивільного судочинства",

№ 3 "Звіт про розгляд судами справ про адміністративні правопорушення та щодо осіб, які притягнуті до адміністративної відповідальності",

№ 4 "Звіт щодо звернення до виконання рішень судів у частині майнових стягнень",

№ 5 "Звіт про направлення на примусове лікування хронічних алкоголіків і наркоманів",

№ 21 "Звіт апеляційної інстанції про розгляд апеляцій у кримінальних справах та перегляд постанов про адміністративні правопорушення",

№ 22-А "Звіт апеляційної інстанції про розгляд апеляційних скарг в адміністративних справах",

№ 22-Ц "Звіт апеляційної інстанції про розгляд апеляційних скарг в цивільних справах".

Методичні рекомендації не є обов’язковими для виконання в частині, що не передбачена нормативними актами, а надаються для використання в роботі з метою забезпечення відображення достовірних даних у звітах.

Загальні положення

Звіти складаються за відповідні звітні періоди: півріччя – станом       на 1 липня (період з 1 січня по 30 червня включно) та рік – станомна 1 січня (період з 1 січня по 31 грудня включно). Тому підписання звітів до закінчення звітного періоду, наприклад 28 грудня, категорично забороняється, оскільки протягом 29-31 грудня до суду можуть ще надійти справи та матеріали або розглянуті ті справи, що вже були на розгляді.

Звітність подається: на паперових носіях і в електронному вигляді. Звіти на паперових носіях повинні бути у форматі А4 і бути роздруківкою електронного варіанту звіту.

Звіти на паперових носіях надсилаються простою поштою, а електронні форми звітності – телекомунікаційними каналами зв’язку (електронною поштою). Працівники, відповідальні за складання звітів про розгляд справ та про стан судимості і склад засуджених, повинні забезпечити повну відповідність у звітах на різних носіях.

На титульних аркушах звітів необхідно вказувати назву суду чи територіального управліннядержавної судової адміністрації. Звіт повинен бути підписаний не тільки керівником організації-складача інформації, а також і виконавцем. Крім того необхідно вказати прізвище та посади осіб, які підписують звіти.

При надісланні паперового варіанту звіту необхідно перевірити, щоб показники відповідали показникам в електронному варіанті звіту і були всі аркуші та розділи звіту.

Якщо були змінені показники звіту, то надсилається не окремий аркуш з виправленими показниками, а повністю форма звітності. Крім того, в супровідному листі зазначається які саме показники були змінені та причини зміни показників.

Звіти складаються за перше півріччя року та за рік. За друге півріччя року звіти не складаються. Це необхідно враховувати особливо при підрахунку залишків на кінець звітного періоду. Ні в якому разі справи, що були не розглянуті на кінець півріччя, не плюсуються зі справами, які  не розглянуті на кінець року.

Залишок нерозглянутих справ на початок звітного періоду повинен дорівнювати залишку справ на кінець минулого звітного року. У разі зміни залишків необхідно надавати пояснення (обов’язково) про причини зміни цих залишків.

Усі суми відображаються без урахування копійок.

 
Звіт за формою № 1

„Звіт судів першої інстанції про розгляд справ у порядку кримінального судочинства”

Відображення у звіті справ та осіб у разі перекваліфікації злочину

Згідно з пунктом 3.2.4 Інструкції щодо заповнення форм звітності про розгляд апеляційними та місцевими (крім господарських) судами судових справ і матеріалів, затвердженої наказом ДСА України від 05.06.2006 № 55 із змінами та доповненнями (далі - Інструкція), кримінальні справи та особи розподіляються в усіх рядках та графах 1-19 за статтями Кримінального кодексу України (далі – КК України) згідно з обвинувальним висновком, а вже особи, щодо яких розглянуто справи, зазначаються у графах 20-28 за рішенням суду (вироку, ухвали, постанови) (пункт 3.2.19 Інструкції). Наприклад, протягом звітного періоду до суду надійшла одна кримінальна справа за обвинуваченням трьох осіб за статтею 186 КК України, за результатами розгляду справи одну особу засуджено за статтею 186 КК України, а дві інші – за статтею 187 КК України. Справа і особа відображатиметься у звіті таким чином.

Таблиця 1

Рядок звіту
Статті КК України
Графи 1-19

(згідно з обвинувальним висновком)

Графи 20-28

(за рішенням суду)

Надійшло справ (графа 2)

Кількість осіб, щодо яких справи знаходяться в суді

(графа 3)

Розглянуто справ, усього (графа 5)

у тому числі із постановлен-ням вироку (графа 6)

Засуджено осіб

 (графа 20)

19
185-198 (злочини проти власності)
1
3
1
1
3
21
186
(грабіж)
1
3
1
1
1
22
187
(розбій)
0
0
0
0
2

Відображення у звіті справ та осіб, які обвинувачуються за вчинення різних видів злочинів. У разі надходження однієї справи на декількох осіб справа обліковується один раз за санкцією тієї статті КК України, яка передбачає більш суворе покарання, а кожна особа за результатами розгляду справи відображається окремо. У таблиці 2 приведено декілька варіантів відображення справ і осіб у звіті.

Таблиця 2
Справа

Щодо осіб

Стаття КК України

Санкція статті

Відображення у звіті за статтею

особа
справа
1
Петренко
ч.1 ст.122
до 3 років п.в.
122
122
2
Куц
ч.3 ст.185

п.в. від 3 до 6 років

185
185
Рубан
ст.395
 арешт до 6 місяців
185
ч.3 ст.185

п.в. від 3 до 6 років

3
Козак
ч.1 ст.121

п.в. від 5 до 8 років

121
186
ч.3 ст.185

п.в. від 3 до 6 років

Рибалка
ч.3 ст.185

п.в. від 3 до 6 років

185
Грищенко
ч.4 ст.186

п.в. від 7 до 10 років

186
Сидоренко
ч.4 ст.186

п.в. від 7 до 10 років

186
ч.3 ст.185

п.в. від 3 до 6 років

Відображення у звіті справ, що порушуються не інакше як за скаргою потерпілого (стаття 27 Кримінально-процесуального кодексу України)

1 варіант. Якщо скарга надійшла протягом звітного періоду і залишена без розгляду (графа 4) або надіслана прокурору за належністю (графа 5) чи відмовлено у порушенні кримінальної справи, така скарга відображається тільки у розділі 2 цього звіту.

2 варіант. Якщо за скаргою особи А. порушено кримінальну справу відносно особи Б., то особа Б. відображається  у графі 7 розділу 2, а також у рядку 81 (інші злочини) та у рядку 83 (справи, що порушуються не інакше як за скаргою потерпілого) розділу 1. Необхідно перевірити, щоб показник графи 2 рядка 83 дорівнював показнику у графі 7 розділу 2 звіту.

3 варіант. Якщо скарга, за якою вже було порушено кримінальну справу за статтею 125 КК України (або статтею 126 (ч.1) чи статтею 356), надійшла за підсудністю з іншого суду після скасування судового рішення або після проведення досудового слідства, то вона відображається лише у рядку 81 розділу 1 (як справа).

4 варіант. Якщо скарга, за якою не було порушено кримінальну справу за статтею 125 КК України (або статтею 126 (ч.1) чи статтею 356), надійшла за підсудністю з іншого суду або після скасування судового рішення, то вона відображається спочатку у розділі 2 (як скарга), а потім у порядку, зазначеному у варіантах 1 або 2.

Відображення у звіті справ про відмивання брудних коштів

Показники рядка 30 (стаття 209 КК України) та рядка 50 (стаття 306 КК України) можуть бути рівними або меншими, ніж показники у звіті за формою № 1-Л, оскільки у цьому звіті справи відображаються лише за тією статтею, санкція якої є більшою. Наприклад, якщо справа розглянута за статтями 185 (ч.5) та 209 (ч.1), то у звіті за формою № 1 справа буде відображена тільки у рядку 20 (крадіжка).

Відображення справ за вчинення злочинів у складі організованої групи або злочинної організації

 У графі 4 розділу 1 відображаються особи, яким пред’являлось обвинувачення у вчиненні злочину в складі організованої групи чи злочинної організації, а в графі 21 відображаються вже засуджені особи, які вироком суду визнані такими, що вчинили злочин у складі організованої групи (із застосуванням частини 3 статті 28 КК України) чи злочинної організації (із застосуванням частини 4 статті 28 КК України), а не в групі осіб. При складанні звіту необхідно звертати особливу увагу на цей факт.

Відображення справ, направлених на додаткове (досудове) розслідування

У графах 9, 10 розділу 1 обліковуються:

- справи, які за судовим рішенням направлені на додаткове розслідування статті 246, 281 КПК України;

- справи, що порушені за скаргою потерпілого в порядку статті 27 КПК України, і направлені для проведення досудового слідства;

- справи з протокольною формою досудової підготовки матеріалів, які направлені у порядку статті 431 КПК України для проведення досудового слідства.

 Аналогічно відображаються особи у графах 25, 26.

Довідка до розділу 1

Необхідно перевірити різницю між даними рядка 82 (усього) графи 16 (зупинено провадження у справах) розділу 1 та показниками рядка 2 (провадження у справах зупинено у зв’язку з розшуком) довідки. Різницю можуть складати справи, які зупинені у зв’язку із психічною або іншою тяжкою тривалою хворобою, яка виключає розгляд справи (статті 249, 280 КПК України).

Особи, які притягнуті до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 1853 КУпАП і на яких накладено штраф, у рядку 11 цього звіту не відображаються.

Дані рядка 13 довідки до розділу 1 звіту можуть бути більшими, ніж дані розділу 3 звіту за формою 1-ОП. Оскільки у звіті за формою 1-ОП у розділі 3 відображається лише кількість справ, у яких ужито заходів.

У рядку 16 обліковуються всі повідомлення про вжиті заходи щодо окремих ухвал (постанов), що надійшли протягом звітного періоду, незважаючи на те, винесені вони у цьому звітному періоді чи в минулому. У зв’язку з цим дані зазначеного рядка можуть бути більшими, ніж дані у рядку 13 (винесено окремих ухвал).

Різниця між показниками рядка 29 (розглянуто справ за участю народних засідателів) та графою 5 (усього розглянуто справ) рядка 82 розділу 1 може бути незначною. Необхідно перевірити, чи дійсно справа розглядалась без народних засідателів. Це положення стосується в основному апеляційних загальних судів, які розглядають кримінальні справи як суд першої інстанції. Місцеві загальні суди розглядають за участю народних засідателів дуже незначну кількість кримінальних справ.

Розділ 3 „Призначені покарання (щодо осіб)”

У цьому розділі обліковуються засуджені особи за видами покарань, призначених за вироком суду з урахуванням статей 69, 70, 71 КК України. Необхідно звернути увагу, що в графі 15 обліковуються особи, засуджені без призначення покарань.

Розділ 4 „Відомості про потерпілих”

У цьому розділі обліковуються потерпілі особи у справах, що розглянуті лише із постановленням обвинувального вироку.

Усі суми відображаються у гривнях без урахування копійок. Обліковуються лише ті суми моральної та матеріальної шкоди, які установлені вироком суду.

Розділ 5 „Розгляд справ щодо вирішення питання про звільнення осіб від кримінальної відповідальності”

Необхідно перевірити, щоб показники графи 5 (задоволено) цього розділу дорівнювали або були меншими ніж показники графи 7 (звільнено осіб від кримінальної відповідальності) цього розділу. Аналогічно – різниця між показниками графи 4 (усього розглянуто) та графи 5 (задоволено) цього розділу повинна дорівнювати або бути меншою ніж показники графи 8 (відмовлено у звільненні осіб від кримінальної відповідальності).

Розділ 6 „Розгляд справ про застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру”

Відповідно до статті 22 КК України кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Тільки за вчинення деяких злочинів кримінальній відповідальності підлягають особи у віці від 14 років (умисне вбивство, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом; крадіжка, грабіж, розбій, вимагання, умисне знищення або пошкодження майна,       хуліганство тощо).

При заповненні цього розділу слід відрізняти справи, що надходять до суду в порядку статті 73 КПК України та в порядку статті 9 КПК України.

Перш за все, особа вважається такою, що досягла віку 11, 14, 16, 18 років, з початку доби, що йде за днем народження. У разі відсутності документальних даних про вік, днем народження вважається останній день року, встановленого експертизою. Якщо експертиза визначає вік максимальною і мінімальною кількістю років, то днем народження вважається останній день року народження, що відповідає мінімальному віку.

Вік обчислюється не на момент розгляду справи у суді, а на момент вчинення злочину (суспільно небезпечного діяння).

У разі вчинення особою у віці від 11 років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність (14-16 років), суспільно небезпечного діяння порушується справа. Слідчий виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом із постановою направляється прокурору, який за наявності відповідних підстав дає письмову згоду із зазначеною постановою і направляє справу до суду.

Згідно з частиною 2 статті 97 КК України суд до такої особи застосовує примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною 2 статті 105 КК України: застереження, обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передачу неповнолітнього під нагляд батьків чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремим громадянам; покладення на неповнолітнього, який досяг  15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язок відшкодувати заподіяні майнові збитки; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення.

У разі незгоди з рішенням слідчого або прокурора про направлення справи в суд для вирішення питання про застосування до неповнолітнього заходів виховного характеру, а також у разі виявлення порушень вимог КПК України, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду, або порушення права неповнолітнього на захист, або неповноти чи неправильності досудового слідства, що не можуть бути усунуті в судовому засіданні, суддя мотивованою постановою (суд – ухвалою) повертає справу прокурору для усунення цих порушень або для проведення додаткового розслідування.

Таким чином, якщо вік неповнолітньої особи становить від 11 до 14 (16) років, слідчий закриває справу і надсилає до суду в порядку статті 73 КПК України, тобто, до суду надходить вже закрита справа і суд тільки застосовує примусові заходи виховного характеру. Тому в графі 17 “вік від 11 до 14 років” дані рядка “усього” повинні дорівнюватись даним рядка „у тому числі справи, що надійшли до суду в порядку статті  73 КПК України”.

Згідно зі статтею 9 КПК України слідчий чи прокурор не закриває справу, а надсилає її до суду для вирішення питання про закриття справи та застосування примусових заходів виховного характеру, тобто, суд може як закрити провадження в справі, так і відмовити в закритті провадження в справі.

Оскільки кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, слідчий не може закрити справу на підставі статті 73 КПК України. Таким чином, у графі 19 “вік від 16 до 18 років” у рядку “у тому числі справи, що надійшли до суду в порядку статті 73 КПК України” показник буде дорівнювати нулю.

У графі 14 обліковуються неповнолітні особи, на яких за рішенням суду покладено обов’язок відшкодувати майнові збитки. Згідно із законодавством обов’язок відшкодувати заподіяні майнові збитки може бути покладено тільки на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток. Суд може зобов’язати з цією метою влаштуватись на роботу чи навчання для отримання стипендії. Отже, якщо справа надійшла до суду в порядку ст. 73 КПК України, то дані в графі 14 мають дорівнювати нулю.

Якщо обов’язок відшкодувати майнові збитки покладено на батьків неповнолітнього, що вчинив злочин, чи осіб що їх заміняють, то ці дані в графі 14 не відображаються.

Порядок реєстрації справ щодо неповнолітніх ілюструє таблиця 3.

Таблиця 3

Вік особи

Порядок надходження справи і реєстраційний індекс справи при надходженні  

Результати розгляду

Перереєстрація справи після розгляду

Відображення у звіті (розділ)

14-18 років
З обвинувальним висновком,
індекс 1

Особа засуджена (у тому числі звільнена від покарання у зв’язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру);

особа виправдана;
справу надіслано на додаткове розслідування;
справу надіслано за підсудністю;

справу надіслано прокурору в порядку статті 2491 КПК України;

справу щодо неповнолітньої особи закрито (крім закриття провадженням із застосуванням примусових заходів виховного характеру)

Не переєструється
розділ 1

Особа звільнена від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру

Після закриття справи - “1-н

розділ 1 і після розгляду у розділі 6

14 (16) –
18 років

У порядку статті 9 КПК України з постановою прокурора чи слідчого за згодою прокурора для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності у зв’язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру, індекс 1-п

Суд не згоден із рішенням слідчого або прокурора про направлення справи в суд для вирішення питання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру

Не переєструється
розділ 5

Суд повернув справу прокурору для усунення порушень КПК України або для проведення додаткового розслідування

Не переєструється
розділ 5

Суд закрив кримінальну справу щодо неповнолітнього та застосував примусові заходи виховного характеру

При надходженні справи - “1-п”, після закриття

справи - “1-н

розділ 5 і після розгляду у

розділі 6
11- 14 (16) років

У порядку статті 73 КПК України з постановою слідчого про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, індекс1-н

Суд не згоден з рішенням слідчого або прокурора про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру

Не переєструється
розділ 6

Суд повернув справу прокурору для усунення порушень КПК України або для проведення додаткового розслідування

Не переєструється
розділ 6

Суд застосував примусові заходи виховного характеру

Не переєструється
розділ 6
 
Довідка до розділу 6

Показник „Кількість осіб, яким призначено вихователя” у цій довідці необхідно відрізняти від показника в графі 13 розділу 7, де відображається кількість осіб, яких згідно зі статтею 105 КК України передано під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного чи трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання. 

Згідно зі статтями 104 КК України та статтями 445- 448 КПК України суд може  призначити неповнолітньому громадського (судового) вихователя. Це означає, що у разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання  з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов’язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи. Питанняпро необхідність призначення неповнолітньому громадського вихователя  вирішується при застосуванні міри покарання, не пов’язаної з позбавленням волі.

            Розділ 7 „Розгляд справ за поданнями правоохоронних органів та скарг на їх дії і рішення”

При заповненні цього розділу звіту необхідно звернути увагу, що в рядку 2 обліковуються подання тільки про застосування заходів безпеки (це забезпечення безпеки учасників кримінального процесу шляхом здійснення правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, здоров’я, житла, майна, честі та гідності цих осіб).

А в рядках 3 - 7 обліковуються подання про застосування запобіжних заходів (це заходи процесуального примусу, які обмежують свободу пересування обвинуваченого, підозрюваного).

 
Звіт за формою № 2-А
Звіт судів першої інстанції про розгляд справ

у порядку адміністративного судочинства”

Розділ 1. Графа 3 повинна дорівнювати сумі граф 4, 11, 12. Різниця показників може бути за рахунок позовних заяв, залишених без розгляду (ряд категорій справ, пов’язаних в виборчим процесом чи процесом референдуму, які подані з порушенням строків) на підставі статті 179 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень КАС України після початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні позови, подані до відповідних місцевих загальних судів у справах, що підсудні окружному адміністративному суді, передаються цими судами до окружного адміністративного суду, якщо провадження у справі ще не відкрито. Адміністративні справи, провадження в яких було відкрито місцевими та апеляційними загальними судами до початку діяльності відповідного адміністративного суду, розглядаються і вирішуються цими судами.

У разі постановлення ухвали про направлення справи до окружного  адміністративного суду (відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень КАС України), як виняток, заповнюються графи 4 (повернуто позовних заяв)та 10 (із них у зв’язку із непідсудністю цьому суду) розділу 1.

Якщо не була постановлена ухвала про направлення справи до окружного адміністративного судуісправа направлена доцього суду супровідним листом, то така справа у звіті не відображається.

Розділ 2. Загальною умовою при визначенні  категорії справи є те, що справа може бути віднесена лише до однієї з 8 загальних категорій, виділених жирним шрифтом у формі звітності.

Віднесення справи до категорій рядка 1 Спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів)” можливе за умови, якщо позивачем оскаржується лише рішення нормативно-правового характеру.

Особливу увагу необхідно приділяти і звіряти зі справами показники, вказані в рядках 1-23 (спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів). Відповідно до частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт має особа, щодо якої застосовано цей акт, а також особа, яка є суб‘єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

            Правовий акт – акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб‘єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов‘язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за вчинене ними правопорушення. Він оформляється у встановлених законом випадках у вигляді письмового документа (акта-документа).

            Види правових актів:

            - нормативні, що регулюють певну сферу суспільних відносин і є загальнообов‘язковими;

            - індивідуальні (ненормативні), що породжують права і обов‘язки лише у тих конкретних суб‘єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку.

            Нормативно-правовий акт – офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб‘єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою врегулювання суспільних відносин.

            Ознаки нормативно-правового акта:

            1) приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (через референдум);

            2) завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов‘язків;

            3) приймається з дотриманням певної процедури;

            4) має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити:

                        а) вид акта (закон, указ, постанова);

                        б) найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);

                        в) заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка);

                        г) дата ухвалення акта;
                        ґ) номер акта;

                        д) дані про посадову особу, яка підписала акт;

            5) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов‘язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка (видання - „Офіційний вісник України”, „Відомості Верховної Ради України”, „Офіційний вісник Президента України”, газети „Голос України”, „Урядовий кур‘єр”).

            Нормативно-правовий        акт відрізняється від акта індивідуальної дії тим, що нормативно-правовий акт містить у собі правові норми, встановлює нові права і обов’язки, яких не було раніше, або змінює (скасовує) їх. Він містить норми права загального характеру, тоді як індивідуальний акт має індивідуальну спрямованість, стосується конкретної особи або вирішення конкретної юридичної справи (наприклад, пошкодження насаджень заборонене – адресовано до усіх, а Указ Президента про призначення „такого-то” головою обласної адміністрації – це правовий, а не нормативно-правовий акт, тому що норм права в ньому немає, тобто немає прав і обов’язків).

            До правових актів індивідуальної дії відносяться рішення суб’єкта владних повноважень, які поширюються на конкретних фізичних чи юридичних осіб і є актом одноразового застосування норм права. Такими актами можуть бути рішення щодо проходження публічної служби (прийняття на роботу, притягнення до дисциплінарної відповідальності, звільнення з посади), призначення пенсії, рішення податкових органів тощо, а також рішення органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади, їхньої посадової чи службової особи, якими порушуються права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Про відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта відповідач повинен опублікувати оголошення у виданні, у якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений, щоб кожна заінтересована особа могла, у разі виявленнябажання, вступити у справу.

Під час заповнення звіту слід мати на увазі, що відповідно до статті 19 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб’єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, адміністративні справи, відповідачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, їхня посадова чи службова особа, а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.Тому показники у цих рядках звіту заповнює лише окружний адміністративний суд м.Києва.

Особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби (рядок 30).

Із статті 181 КАС України вбачається, що до компетенції адміністративних судів відносяться справи про оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби щодо виконання рішень:

-в адміністративних справах;

-інших органів та посадових осіб, що можуть виконуватися примусово;

-для яких не встановлено іншого порядку судового оскарження.

Право звернутися до адміністративного суду з позовом у адміністративних справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби мають учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучені до проведення виконавчих дій, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси. Відповідачем у справі вказаної категорії є відповідний орган державної виконавчої служби.

Особи, які не наділені правом оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця у цивільному та господарському судочинстві, виходячи із публічності спору, мають право звернутися із позовом про захист своїх прав, свобод чи інтересів до адміністративного суду. Саме такі критерії дають можливість виділити адміністративні справи про оскарження дій державної виконавчої служби від справ цивільних, господарських із аналогічним предметом оскарження.

КАС України встановлено скорочені строки подання адміністративного позову та розгляду справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, щоб судове оскарження не затягувало самого процесу виконання судових рішень та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню.

У рядку 33 обліковуються справи, пов’язані з оскарженням дій або бездіяльності, рішень виданих Державною податковою адміністрацією України або її територіальними органами. Різновидами рішень органів державної податкової служби є податкові повідомлення-рішення, податкові повідомлення та податкові вимоги.

Орган виконавчої влади – це віднесений Конституцією і законами України до системи органів виконавчої влади і організаційно самостійний елемент державного апарату (механізму держави), який наділено чітко окресленим обсягом повноважень виконавчої влади (компетенцією) відповідно до покладених на нього завдань і функцій, складається зі структурних підрозділів і посад, що обіймають державні службовці.   

Залежно від територіального масштабу діяль­ності органи виконавчої влади поділяють на чотири групи: центральні, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим (далі — АРК), міжтериторіальні, місцеві.

Центральними є ті органи виконавчої влади, діяльність яких поширюється на всю територію України. Такі органи реалізують дер­жавну політику, здійснюють загальне або галузеве управління, спе­ціальний (функціональний) вплив на об'єкти незалежно від їх місцез­находження на території України. До них належать: Кабінет Міністрів України, міністерства, державні комітети (державні служби) та цен­тральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

До органів виконавчої влади АРК належать: Рада міністрів АРК, міністерства, республіканські комітети та інші органи виконавчої влади АРК. Вони здійснюють загальне або галузеве управління чи викону­ють спеціальні функції державного управління об'єктами, які розта­шовані на території АРК, в межах компетенції, визначеної Конститу­цією і законами України, Конституцією АРК.

Міжтериторіальні органи охоплюють своєю діяльністю певну частину території України, територію декількох адміністративно-територіальних одиниць або територію, межі якої взагалі не залежать від адміністративно-територіального поділу України. Такі органи за­безпечують галузеве управління чи здійснення спеціальних функцій на відповідній частині території України (наприклад, військові напрям­ки, митниці, управління залізниць тощо).

До місцевих органів виконавчої влади належать ті, повноваження яких поширюються на територію певної адміністративно-терито­ріальної одиниці (області, міста (Київ, Севастополь), району). Вони ви­конують завдання загального управління та координації чи функції відпо­відних центральних органів виконавчої влади на території певної області, району, міста. Це місцеві державні адміністрації, місцеві органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, наприклад, Харківська обласна державна адміністрація, Управління Міністерства внутрішніх справ у Харківській області, районний відділ освіти тощо.

У рядку 48 відображаються справи щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування (їх посадових або службових осіб).

Відповідно до Конституції України місцеве самоврядування в Україні визнано як право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення.

До органів місцевого самоврядування Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” віднесено:

- сільські, селищні, міські ради;

- виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

- районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

- органи самоорганізації населення.

            Наприклад, у рядку 48 будуть відображені такі справи:

- справа за позовом Баранової О.М. до Управління архітектури департаменту містобудування Луцької міської ради про зобов’язання надати висновок про наявні обмеження на використання земельної ділянки;

            - справи за позовом Данилова Б.Г. до Калузької районної ради про визнання недійсним рішенням комісії з питань поновлення прав реабілітованих Калузької районної ради;

            - справа за позовом Добрянської Г.А. до Попільнянської сільської ради про скасування рішення Попільнянської сільської ради та зобов’язати передати у приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку.

У рядку 49відображаються справи, відповідачем у яких є суб’єкт владних повноважень, крім органів виконавчої влади і місцевого самоврядування. За спрямованістю своїх функцій і повноважень до суб’єктів владних повноважень відносяться Рахункова палата України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Рада національної безпеки і оборони, закордонні дипломатичні чи консульські представництва.

Наприклад, у рядку 49 будуть відображені такі справи:

- справа за позовом Паращиняка І.М. до Калуського районного відділення НАСК „Оранта” про визнання неправомірною відмову та зобов’язання виплатити страхове відшкодування;

- справа за позовом приватного підприємця Вялкіна Я.В. до відкритого акціонерного товариства енергопостачальна компанія „Миколаївобленерго” про визнання незаконним рішення про нарахування збитку.

Особливості провадження у справах за адміністративними позовами про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання (рядок 51).

Право подавати адміністративний позов у таких справах має організатор (організатори) зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших мирних зібрань у разі, якщо, на думку позивача, суб`єкт владних повноважень створює перешкоди для проведення таких заходів. Позов подають до адміністративного суду за місцем проведення мирних зібрань. Відповідачем може бути орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, які були належним чином повідомлені про проведення таких зборів.

Особливості провадження справ у спорах, що виникають з приводу публічної служби (рядки 54-62).

Відповідно до статті 3 КАС України під публічною службою розуміється діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади АР Крим, органах місцевого самоврядування. Наведений перелік не розповсюджується на службовців, яких лише за формальним критерієм можна віднести до публічних (лікарів, вчителів тощо).

Загальними ознаками публічної служби є те, що це професійна діяльність осіб, які її обіймають, яка здійснюється на основі Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, за змістом полягає у виконанні завдань і функцій держави (органів державної влади та органів місцевого самоврядування), оплачується з державних коштів (з державного або місцевих бюджетів).

Спори у відносинах публічної служби дуже різноманітні: вони можуть стосуватися прийняття на публічну службу, оплати праці службовця, притягнення його до дисциплінарної відповідальності, надання відпустки, кваліфікаційної атестації, переведення на іншу посаду, звільнення з посади тощо.

            Позивачем у спорах, пов’язаних з відносинами публічної служби, як правило, є особа, що перебуває на публічній службі і яка вважає, що органом із яким вона перебуває у відносинах публічної служби, порушено її права, свободи чи інтереси у цій сфері. В окремих випадках позивачем можуть бути й інші особи, наприклад, громадяни, які претендували на посаду відповідного службовця, але не були призначені на неї; особи, звільнені з публічної служби. Відповідачем у таких спорах є орган, із яким службовець перебуває у відносинах публічної служби.

            Є категорія спорів, де навпаки позивачем може бути суб`єкт владних повноважень, а відповідачем – особа, яка перебуває на публічній службі. Це, насамперед справи про припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог несумісності, встановлених Конституцією та законами України. До таких видів сьогодні можна віднести дострокове припинення за рішенням суду повноважень народного депутата України у разі невиконання ним вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності.

            З припиненням публічної служби не припиняється соціальний і правовий захист особи: зберігається право на матеріальне, побутове, пенсійне забезпечення; на захист інтересів в суді шляхом пред’явлення адміністративного позову. Спори, пов’язані з питанням соціального забезпечення осіб, які припинили публічну службу, належать до спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності відповідного суб’єкта владних повноважень.

            Наприклад, так, до 1 січня 2007 року позови начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ з приводу перерахунку призначення пенсій могли заявлятись до відповідних управлінь МВС України. З набранням чинності Законом України „Про державний бюджет України на 2007 рік” військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” пенсії призначаються (перераховуються) органами Пенсійного фонду України. Останні і будуть належними відповідачами у таких спорах.

Отже, у цьому випадку така категорія справи буде відображатися у рядку 28.

При визначенні категорії справи необхідно обов’язково звертати увагу на те, ким заявлені позовні вимоги (фізичною або юридичною особою чи суб’єктом владних повноважень).

До суб’єктів владних повноважень відповідно до частини 1 статті 3 КАС України належать:

- органи державної влади;
- органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи;

- інші суб’єкти при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Владними повноваженнями наділені державні органи, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи.

До владних управлінських функцій належать реалізація будь-яких владних повноважень у межах компетенції (діяльності) органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, що не належать до повноважень, пов’язаних із прийняттям законів та здійсненням правосуддя.

Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій (щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору), то такий суб'єкт не знаходиться „при здійсненні управлінських функцій”, та не має встановлених нормами КАС України необхідних ознак суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, якщо позивачем в адміністративній справі є суб’єкт владних повноважень, то така справа може бути віднесена лише до категорій справ 63 „Спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління”, 64 „Спори між суб’єктами владних повноважень, які виникають з приводу укладання, виконання, зміни та розірвання адміністративних договорів та визнання їх недійсними” та65 „Спори за зверненнями суб’єкта владних повноважень, у тому числі їх органів на місцях”.

Виходячи з вищезазначеного критерію, можна виокремити певні категорії справ, розгляд яких відповідно до статей 1, 4, 17 КАС України має здійснюватись у порядку адміністративного судочинства:

а) спори осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у яких такий суб'єкт своїми владними рішеннями чи діями зобов'язує цих осіб вчиняти певні дії, утримуватись від вчинення певних дій, нести відповідальність. При цьому особи згідно з нормами чинного законодавства України зобов'язані виконувати такі владні рішення чи вимоги суб'єкта владних повноважень;

б) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, а також спори з приводу укладання та виконання адміністративних договорів.

Наприклад, справа за позовом Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства „Оріхівський комбінат хлібопродуктів” про стягнення штрафних санкцій буде належати до зальної категорії рядка 65Спори за зверненнями суб’єкта владних повноважень, у тому числі їх органів на місцях”, оскільки перелік рядків 65-77 не має конкретизації за зверненням Фонду соціального захисту інвалідів.

Особливості провадження справ зі спорів між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (рядок 63).

Особливостями таких спорів є те, що сторонами у них – як позивачем, так і відповідачем – є суб`єкти владних повноважень. Ці спори найчастіше можуть виникати між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, особливо щодо здійснення делегованих повноважень (кому які повноваження належать).

            Позивачем у цій категорії справ може бути лише суб’єкт владних повноважень, якщо він вважає, що відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію, або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою. Якщо компетенцію суб`єкта владних повноважень, а відповідно інтерес позивача не було порушено, у задоволенні позову належить відмовити.

У юридичній літературі наведено такий приклад зазначеного спору.

Суб’єкт владних повноважень нижчого рівня за зверненням зацікавленої особи видав індивідуальний адміністративний акт, який підлягає узгодженню із суб’єктом владних повноважень вищого рівня. Проте адміністративний орган вищого рівня відмовляється погоджувати цей акт, посилаючись на недостатність або взагалі відсутність відповідних повноважень у розробника цього акта. Допускається, що зазначений акт стосується виділення коштів для фінансування місцевих шкільних закладів. Зрозуміло, що подібний конфлікт впливає на правовий статус як мінімум трьох сторін: розробника акта (суб’єкта владних повноважень), органу вищого рівня, що має надати своє погодження, та безпосередньо осіб, які відповідно до спірного акта мають отримати фінансування.

Наприклад, у цьому рядку звіту буде відображена справа за позовом Державної виконавчої служби до начальника Державної податкової інспекції про визнання незаконними дій суб’єкта владних повноважень,  зобов’язання вчинити певні дії (ДВС відмовлено у наданні на вимоги державних виконавців Державної виконавчої служби при примусовому виконанні судових і інших рішень інформації про наявність конкретних ідентифікаційних номерів фізичних осіб–платників податків та інших обов’язкових платежів, які є боржниками).

Такі справи як „про надання дозволу на проведення позапланової виїзної ревізії” необхідно відображати у рядку 65 „спори за зверненнями суб’єкта владних повноважень”.

Справи за зверненням Генеральної прокуратури України у тому числі її органів на місцях в інтересах фізичних або юридичних осіб необхідно відображати у рядку 66.

У рядку 67 також будуть відображатися спори за зверненнями Фонду соціального захисту інвалідів, який є урядовим органом державного управління та діє у складі Міністерства з питань праці та соціальної політики України та підпорядковується йому.

Зазначений фонд має право звертатися з відповідним позовом, коли  підприємствами, установами або організаціями не створено робочих місць для інвалідів, не поінформовано належним чином про вільні робочі місця для працевлаштування інвалідів відповідні органи, які займаються контролем та працевлаштуванням інвалідів.

Також до цієї категорії належать спори за зверненням інших фондів та органів, які входять до складу Міністерства праці та соціальної політики України.

Особливу увагу потрібно приділяти і звіряти зі справами показники, вказані в рядку 79 «Інші категорії спору», в якому відображаються лише справи, що не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

З метою полегшення процесу визначення категорій справ, які станом на 1 січня 2008 року не розглянуті по суті (залишок на початок року – графа 1), в адміністративних судах усіх інстанцій рекомендується використовувати порівняльну таблицю взаємовідповідності категорій адміністративних справ, що додається.

Розділ 3. У одній справі відображається одна причина відкладення розгляду справи, що вказана в розділі першою (одна справа – одна причина). Так, наприклад, якщо розгляд справи був відкладений у зв’язку з неявкою свідка і неявкою представника, то справа буде враховуватися в рядку 3 цього розділу (неявкою свідка).

Під час заповнення розділу 4 слід мати на увазі, що рядок 3 заповнюється лише тоді, коли особа, яка звернулась із заявою про перегляд судового рішення і вважає, що нововиявленими обставинами є завідомо неправдиві показання свідків, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, або були представлені фальшиві документи чи речові докази і всі вищеназвані обставини встановлені вироком суду, і цей вирок набрав законної сили.

Звіт за формою № 2-Ц
Звіт судів першої інстанції про розгляд справ

у порядку цивільного судочинства”

Відображення заяв про видачу судового наказу або про скасування судового наказу.

Судовий наказ – особлива форма судового рішення. Порядок розгляду справ у порядку наказного провадження регламентований Розділом II Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). За заявою про видачу судового наказу може бути прийняте одне із трьох рішень:

- відмовлено в прийнятті судового наказу;
- повернуто заяву заявнику;

-  видано судовий наказ.

Суд видає судовий наказ у триденний строк (стаття 201 ЦПК України). Якщо при розгляді заяви цей строк буде порушено, то таку справу необхідно обліковувати у графі 9 підрозділу 1.1 розділу 1 звіту за формою   № 2-Ц. Якщо буде прийнято рішення про відмову у прийнятті заяви або заяву повернуто заявнику в понад триденний строк із дня надходження заяви до суду, то такі справи у зазначеній графі не обліковуються, оскільки строки прийняття таких рішень ЦПК України не встановлені.

Якщо у рядку 3 підрозділу 1.2 за цей звітний рік відображені справи, то необхідно перевірити, чи дійсно були видані такі судові накази і ці справи відображені у звіті (у цьому звітному періоді чи минулому, залежно від того, коли був виданий судовий наказ).

Особливості заповнення підрозділу 2.1 „Провадження позовних заяв”.У цьому підрозділі обліковуються лише позовні заяви, які надійшли на розгляд суду або з інших судів, але не обліковуються справи, у яких вже була постановлена ухвала про прийняття до провадження (вони обліковуються лише в підрозділі 2.2), а саме:

-цивільні справи, які надійшли з інших судів і в яких вже постановлена ухвала про відкриття провадження у справі;

- цивільні справи, що надійшли до суду після скасування судового рішення;

-цивільні справи, у яких рішення скасовано за наслідками провадження за нововиявленими обставинами;

-цивільні справи після скасування заочного рішення;

-кримінальні справи, у яких вирок скасовано в частині цивільного позову з направленням справи на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

Тому показник графи 7 підрозділу 2.1 не може бути більшим за показник графи 2 рядка 57 підрозділу 2.2.

 

Визначення категорії цивільних справ позовного провадження

При визначенні категорії справи слід мати на увазі, що справа обліковується у звіті за основним позовом (якщо у справі пред’явлено декілька позовних вимог). Відображення справ за зустрічними позовами не проводиться.

Спори про усунення перешкод у користуванні власністю, про витребування майна з чужого незаконного володіння обліковуються не в рядку 56 „Інші”, а мають бути обліковані в рядку 1 „Спори про право власності та інші речові права”.

У рядку 7 звіту за формою № 2-Ц обліковуються спори про речові права на чуже майно, якими є:

1) право володіння;

2) право користування (сервітут);

3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно. Нові речові права не можуть бути встановлені іншими нормативно-правовими актами, крім законів України. (Наприклад, в  Земельному кодексі України, крім права власності, в якості самостійного права на земельну ділянку визнається право постійного користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності без встановлення строку (ст. 92 ЗК)).

Право володіння (рядок 8) виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом (наприклад, односторонній правочин, що виник на підставі доручення на керування автомобілем, адміністративні акти тощо).

Право користування чужим майном (сервітут) (рядок 9) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут) та може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Зміст сервітуту можуть складати можливість проходу, проїзду через сусідню земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку та трубопроводів, забезпечення водопостачання та меліорації тощо.

Емфітевзис (рядок 10) речовим правом на чуже майно, яке полягає у наданні особі права володіння і користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з метою отримання плодів та доходів від неї з обов`язком ефективно її використовувати відповідно до цільового призначення. Єдиною підставою емфітевзису є договір про надання такого права.

Суперфіцій (рядок 11). Власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних , житлових та інших споруд і будівель. Таке право виникає на підставі договору або заповіту. Як і в емфітевзисі, в суперфіції необхідно, щоб умови майбутнього будівництва тієї чи іншої споруди відповідали цільовому призначенню земельної ділянки.

Раціоналізаторською пропозицією (рядок 15) є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності. Об`єктом її може бути матеріальний об`єкт або процес. Раціоналізаторською пропозицією визнається пропозиція, що є новою і корисною для підприємства, організації, установи, міністерства, відомства, до якої вона подана, і котра передбачає зміну або удосконалення: конструкції виробу; технології виробництва; складу матеріалу.

Товарний знак (рядок 16) – це знак, який допомагає відрізнити продукт одного підприємства від такого самого продукту іншого. Цей товар повинен мати розпізнавальний знак, аби покупець міг вибрати потрібний товар серед подібних. Знаючи товарні знаки тієї чи іншої фірми, покупець може судити про якість та інші характеристики товару.

У рядку 17 „Спори з приводу інших об`єктів промислової власності” відображаються, наприклад, спори про право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми (мікроелектронний виріб, призначений для виконання функцій електронної схеми) та спори про право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин.

В загальному рядку 12 „Спори про право інтелектуальної власності” крім нижче перелічених рядків обліковуються також спори про право інтелектуальної власності на наукове відкриття, на комерційну таємницю.

У рядку 23 „Спори, що виникають із договору надання послуг” мають бути обліковані справи у спорах, що виникають із договору надання послуг зв’язку, водопостачання, енергопостачання (у тому числі постачання електроенергії) (пункт 3.4.38 Інструкції).

У рядку 28 „Недоговірні зобов`язання” крім спорів про відшкодування шкоди обліковуються інші спори: спори, пов`язані з виконанням або правовими наслідками невиконання таких недоговірних зобов’язань, як публічна обіцянка винагороди, вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення, рятування здоров`я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи, створення загрози життю, здоров`ю, майну фізичної або юридичної особи.

У рядку 35 звіту за формою № 2-Ц відображаються результати розгляду справ про відшкодування шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг).

Шкода, як підстава відповідальності у даному випадку – це збитки, завдані майну фізичної або юридичної особи внаслідок пошкодження, знищення, псування або особі – внаслідок втрати заробітку із-за каліцтва, іншого ушкодження здоров`я або утримання внаслідок смерті годувальника. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, яких фізична або юридична особо зазнала внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, що настали через незаконні винні дії продавця, виготовлювача, виконавця або через їх бездіяльність.

Протиправна поведінка може полягати: а) в порушенні вимог щодо якості товарів, робіт (послуг), тобто внаслідок конструктивних (містяться в самих виробах і новизні, на підставі чого товар було вироблено), технологічних (порушення технології виробництва), рецептурних (спричинені порушенням об`єму, співвідношенням тих чи інших компонентів) та інших недоліків товарів, робіт (послуг); б.) в наданні недостовірної або недостатньої інформації про товари, роботи (послуги) (споживачу повинна надаватися інформація про назву товару, дату виготовлення, термін придатності, найменування та адресу виробника, відомості про умови зберігання, дані про ціну та іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт).

У цьому рядку також обліковуються спори про відшкодування шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), якщо продавцем, виготовлювачем або виконавцем не дотримано вимоги до товару (роботи, послуги) щодо його безпеки для життя, здоров`я і майна споживачів, а також навколишнього середовища.

У рядку 37 „Спори, що виникають із немайнових прав фізичних осіб” обліковується загальна кількість справ, не пов’язаних з матеріальними благами фізичних осіб. Під особистими немайновими правами фізичної особи розуміють права, які не мають економічного змісту (право на життя, право на охорону здоров`я, право на медичну допомогу, право на свободу та особисту недоторканність, право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров`ю, право на донорство, право на сім`ю, та ін. – це особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості тощо - особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи). Перелік цих прав, які встановлені Конституцією України, ЦК та іншими законами, не є вичерпним. 

            У рядку 54 „Спори, пов’язані із застосуванням Закону України  „Про захист прав споживачів” відображаються спори:

- пов’язані із захистом прав споживачів у разі придбання ними товару належної та неналежної якості (тобто маються на увазі позови про заміну, обмін на аналогічний товар, проведення ремонту товару),

- порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг),

- відмова підприємства, установи чи організації укласти договір купівлі-продажу, або про виконання робіт (надання послуг),

- придбання продукції в кредит,

- укладання договору поза торговельними та офісними приміщеннями,

- укладання договору на відстані тощо.   

Спори центрів зайнятості до фізичних осіб про стягнення надмірно виплачених сум допомоги по безробіттю або інших соціальних виплат відображаються у рядку 56 звіту „інші справи позовного провадження”, а не    у рядку 50 „Спори, що виникають із трудових правовідносин” (оскільки у таких спорах відсутні трудові правовідносини) або у рядку 24 „спори, що виникають із договору страхування” (оскільки допомога по безробіттю є страхуванням на випадок безробіття, тобто одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування відповідно до „Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування”).

Справи про визнання торгів недійсними, визнання рішення зборів будь-якого господарського товариства дійсним або недійсним відображаються в рядку 56 „Інші”.

Терміни розгляду справ. Якщо справу розглянуто з порушенням строків проведення попереднього судового засідання (понад один місяць з дня відкриття провадження у справі), призначення справи до розгляду (понад 15 днів після закінчення дій підготовки справи до судового розгляду), а також розгляду справи (понад два місяця з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів – одного місяця),  то таку справу слід відображати тільки в графі 12.

Підрозділ 2.3. У підрозділі зазначаються справи позовного провадження, розгляд у яких відкладено. Справи, які зупинені провадженням, в цьому підрозділі не відображаються, оскільки відповідно до цивільного процесуального законодавства, у разі зупинення провадження у справі, перебіг процесуальних строків припиняється і продовжується з дня відновлення провадження.

 У одній справі відображається одна причина відкладення розгляду справи, що вказана в підрозділі першою (одна справа – одна причина). Так, наприклад, якщо розгляд справи був відкладений у зв’язку з неявкою свідка і неявкою представника, то справа буде враховуватися в рядку 3 цього розділу (неявкою свідка).

            У графі 7 підрозділу 2.4 та у графі 10 розділу 4 необхідно відображати залишок нерозглянутих заяв, а не залишок нерозглянутих справ, які переглядаються.

У підрозділі 2.5 відображається розгляд заяв про забезпечення доказів та розгляд заяв про забезпечення позову до подання позовної заяви. Заяви про забезпечення позову після подання позовної заяви в цьому розділі не обліковуються. Слід мати на увазі, що заяви про забезпечення доказів мають бути розглянуті протягом п’яти днів з дня їх надходження (стаття 135 ЦПК України), а заяви про забезпечення позову – не пізніше двох днів з дня її подання (стаття 153 ЦПК України). У разі порушення цих строків такі заяви необхідно відображати в графі 6.

Під час заповнення підрозділу 3.1 „Розгляд заяв окремого провадження” слід мати на увазі, що в підрозділі обліковуються лише заяви, які надійшли на розгляд суду або з інших судів, але не обліковуються справи, у яких вже була постановлена ухвала про прийняття до провадження (вони обліковуються лише в підрозділі 3.2), а саме:

-цивільні справи, які надійшли з інших судів і в яких вже постановлена ухвала про відкриття провадження у справі;

-цивільні справи, що надійшли до суду після скасування судового рішення;

-цивільні справи, у яких рішення скасовано за наслідками провадження за нововиявленими обставинами.

Визначення категорії цивільних справ окремого провадження. У рядку 21 “Інші справи окремого провадження” розділу 3.2 звіту мають бути обліковані такі категорії справ, як “призначення опікуна”, “дозвіл виїзду неповнолітньої дитини за кордон”, „про скасування усиновлення”.

Терміни розгляду справ. Якщо одна справа розглянута з порушенням строків призначення справи до розгляду (понад 15 днів після закінчення дій підготовки справи до судового розгляду) та розгляду справи (понад два місяця з дня відкриття провадження у справі), то така справа відображається  тільки в графі 10. 

            Під час заповнення розділу 4 слід мати на увазі, що рядок 3 заповнюється лише тоді, коли особа, яка звернулась із заявою про перегляд судового рішення і вважає, що нововиявленими обставинами є завідомо неправдиві показання свідків, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, або були представлені фальшиві документи чи речові докази і всі вищеназвані обставини, встановлені вироком суду, і цей вирок набрав законної сили.

            У розділі 5 відображається розгляд клопотань, заяв, подань у порядку виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).

У цьому розділі мають бути обліковані також і заяви у порядку виконання рішень третейського суду, про скасування рішень третейського суду або скасування рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду; подання державних виконавців щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон особам, які мають невиконані зобов`язання, в тому числі зі сплати аліментів, покладені на них рішеннями судів.

            У розділі 6 відображається розгляд скарг на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби згідно з розділом VII ЦПК України “Судовий контроль за виконанням судових рішень”.

Звіт за формою № 3

„Звіт про розгляд судами справ

про адміністративні правопорушення та щодо осіб,

які притягнуті до адміністративної відповідальності”

 

Судом розглядаються такі справи про адміністративні правопорушення:

-передбачені статтею 221 КУпАП;

-вчинені особами віком від 16 до 18 років (навіть якщо стаття, за якою притягається особа, не зазначена в статті 221 КУпАП);

-на виконання Закону України Про боротьбу з корупцією”;

-за порушення митних правил (правопорушення, передбачені статтями 336, 339 - 341, 345, 348 - 353 Митного кодексу України, а також усі справи про порушення митних правил, вчинені особами віком від 16 до 18 років);

-про порушення режиму у виховних та виправних колоніях (частина 4 статті 59 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються судом і стягнення накладене в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, то таку справу необхідно відображати як одну (як за результатами розгляду, так і по надходженню).  Особи в графі 7 обліковуються за фактичною кількістю осіб, щодо яких розглянуто справу. Наприклад, у суді на розгляді знаходиться одна справа щодо Н. У звітному періоді надходить ще одна справа щодо Н. та щодо П. Якщо за цими справами винесено одну постанову, то у звіті відображаємо: надійшла одна справа, розглянуто одна справа, осіб зазначаємо – двоє.

У розділі 1 за кожною статтею необхідно перевіряти, щоб адміністративні стягнення, вказані у звіті, відповідали стягненням, передбаченим  Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

Наприклад, якщо за статтею 1751 КУпАП (куріння тютюнових виробів у заборонених місцях) може бути накладене стягнення у вигляді попередження або штрафу, то у рядку звіту, де відображені результати розгляду справ за цією статтею показники у графах „арешт” або „виправні роботи” відсутні.

Такий захід адміністративного стягнення як попередження може бути не передбачений статтею КУпАП, але застосовується лише за порушення правил дорожнього руху до водіїв транспортних засобів Збройних Сил України або інших утворених відповідно до законів України військових формувань - військовослужбовцями строкової служби (стаття 15 КУпАП).

У графі 3 відображаються не лише справи, повернуті органу для належного оформлення, а також справи повернуті з різних причин (наприклад, помилково направлені до суду).

Необхідно перевіряти правильність заповнення графи 9 (про застосування заходів впливу, передбачених статтею 241 КУпАП). У рядку звіту, де відображені справи за статтею 185 КУпАП не може бути у графі 9 показник більше 0, оскільки відповідно до статті 13 КУпАП неповнолітні віком від 16 до 18 років підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах і суддя не може застосувати заходи впливу, передбачені статтею 241 КУпАП.

Відповідно до статті 241 КУпАП до неповнолітніх віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані такі заходи впливу:

1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

2) попередження; 

3) догана або сувора догана;

4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

При заповненні форми звіту слід відрізняти попередження                    як захід впливу до неповнолітнього від заходу адміністративного стягнення.

Наприклад, статтею 42 КУпАП передбачено один захід стягнення - штраф, а суддя правопорушнику виносить попередження, тоді необхідно перевірити: можливо суддя застосував статтю 241 КУпАП. В цьому випадку результати розгляду необхідно відобразити не в графі 16 „попередження”, а графі 9 „про застосування заходів впливу, передбачених статтею 241 КУпАП ”.

У графі 15 цього розділу (закрито справ у зв’язку із закінченням строків, передбачених статтю 38 КУпАП 328 Митного кодексу України),    а також у графі 16 розділу 3 (закрито справ у зв’язку із закінченням строків, передбачених статтю 38 КУпАП) обліковуються також справи, закриті у зв’язку із закінченням строків, передбачених Законом України „Про боротьбу з корупцією”.

У графі 23 (інші види адміністративних стягнень) показник має дорівнювати 0, оскільки всі види стягнень, передбачених діючим КУпАП  у звіті передбачені. Ця графа буде заповнюватись після внесення змін до КУпАП.

Особливу увагу звернути на відображення у звіті справ про порушення митних правил, передбачених статтями МК України 1991 року.

Якщо справа надійшла у цьому чи попередньому звітному році за статтею МК України 1991 року і на час складання звіту не розглянута, то у звіті вона відображається за статтею МК України 1991 року (у графі 1 або 2 та графі 6).

У разі розгляду судом із перекваліфікацією на статтю МК України 2002 року справи, яка надійшла у попередньому звітному році за МК України 1991 року і яка відображена у звіті за попередній звітний рік, відображається, як виняток, за статтею МК України 2002 року (як надходження і як розгляд). При цьому така справа не відображається за статтею МК України 1991 року. До звіту потрібно додати пояснення про причини зміни залишку справ.

Наприклад, 12.12.2007 до суду надійшла справа за статтею МК України 1991 року і у звіті за 2007 рік відображена як залишок на кінець звітного періоду (графа 6). Постановою судді від 23.01.2008 справа розглянута за статтю МК України 2002 року.

У такому разі у звіті за перше півріччя 2008 року ця справа обліковується тільки у відповідних графах за статтею МК України 2002 року, а інформація про справу за статтею МК України 1991 року у звіті за перше півріччя 2008 року взагалі не відображається.

Показники Розділу 3 „Розгляд справ на виконання Закону України „Про боротьбу з корупцією” мають дорівнювати показникам (у відповідних графах) розділу 1 рядка, де відображені справи на виконання Закону України „Про боротьбу з корупцією”.

У графі 16 цього розділу(закрито справ у зв’язку із закінченням строків, передбачених статтю 38 КУпАП) обліковуються також справи, закриті у зв’язку із закінченням строків, передбачених Законом України „Про боротьбу з корупцією”. Адміністративне стягнення за вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією  може бути накладено не пізніш як через шість місяців з дня його вчинення.

Графи 21-32 (суб’єкти корупційних діянь) заповнюються лише у випадку коли винесено постанову про накладення стягнення, і не заповнюються, коли справа закрита або не розглянута.

 
 
Звіт за формою № 4

Звіт щодо звернення до виконання рішень судів

 у частині майнових стягнень”

У розділі 1 графа 5 міститься інформація про кількість виданих судами виконавчих листів щодо конфіскації майна засуджених. Особливу увагу слід звернути на максимальну зближеність показників цієї графи та графи 45 (конфіскація майна) рядка усього звіту за формою № 6. Застосування такого правила викликано тим, що виконавчі листи про конфіскацію майна в кримінальних справах видаються лише після набрання вироком законної сили, аналогічно і звіт за формою № 6 складається на підставі статкарток на особу, стосовно якої розглянуто кримінальну справу, вирок за якою також набрав законної сили, тому і показники мають бути рівні. Оскільки нерівність не виключається, то різницю показників необхідно підтвердити та надати роз’яснення про причини нерівності.

Під час складання розділу 2 необхідно звернути увагу на наявність кримінальних справ за статтями, які рідко застосовуються при кваліфікації злочинів щодо яких обліковуються суми шкоди. Наприклад, рядок 13 (стаття 176 КК України) Вартість продукції, яка реалізовується з порушенням авторських і суміжних прав. Наявність кримінальних справ за кваліфікаціями певних статей відображена у звіті за формою № 7.

Розділ 3 заповнюється на основі карток обліку сум шкоди, завданої злочином, за рішеннями, винесеними судом, що набрали законної сили у звітному періоді.

Слід розмежовувати розкрадання та інші злочини, виходячи з того, що розкраданн – це злочини, що полягають в умисному, протиправному оберненні особою певним способом державного, комунального чи приватного майна на свою користь або на користь іншої особи. Залежно від способів розкрадання кримінальний закон розрізняє крадіжку, грабіж, розбій, шахрайство, вимагання, привласнення, розтрату і розкрадання шляхом зловживання службовим становищем.

Під час складання розділу 3 слід звернути увагу на вірний вибір форми власності якій завдано шкоду. Необхідно звернути увагу, що до державної власності відноситься майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі України. Від імені та в інтересах держави України право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами. До комунальної власності  належить  майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод. У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівницьких товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств.

     В рядку 10, граф 5-8, розділу 3 «Державне управління у сфері приватної, колективної власності» не може бути показників.

Наприклад, рядок 10 (державне управління) не може бути обліковане в приватній власності, оскільки матеріальні цінності, кошти або прибутки які за видом економічної діяльності перебувають у державному управлінні, не можуть бути в приватній власності.

Для правильного відображення в 3 розділі «Відомості про відшкодування матеріальних збитків, установлених судом» видів економічної діяльності необхідно користуватись національним класифікатором України Класифікація видів економічної діяльності (наказ Держспоживстандарту України від 26.12.2005 року за № 375), який набрав чинності з 01.04.2006.

Наприклад: Виду економічної діяльності «Рибне господарство» відповідає код КВЕД – секція В, де в «Найменуванні класу» вказано які саме види діяльності рибного господарства належить до цього виду економічної діяльності (діяльність у сфері рибальства, яка пов’язана з використанням рибних запасів у морському середовищі, ловлі риби, збирання морепродуктів, ловлю водяних тварин…)

До «Промисловість» згідно з «Класифікатором» належить види економічної діяльності таких секцій :

С – добувна промисловість;
Д – обробна промисловість;

Е – виробництво електроенергії, газу та води.

До «Транспорт» згідно з «Класифікатором» належать види економічної діяльності секції І – транспорт (усі види транспорту, включаючи пошту та зв’язок).

До «Інших видів економічної діяльності» згідно з «Класифікатором» належать види економічної діяльності таких секцій :

Н – готелі і ресторани;

К – операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам;

Р – послуги домашньої прислуги;

Q – екстериторіальна діяльність.
Звіт за формою № 5

“Звіт про направлення на примусове лікування хронічних алкоголіків і наркоманів”

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 17.08.1966 “Про примусове лікування і трудове перевиховання хронічних алкоголіків” особи, хворі на хронічний алкоголізм, підлягають направленню для примусового лікування на строк від шести місяців до одного року. Якщо  до суду надходить подання про направлення особи на примусове лікування на строк від 6 місяців до 1 року, але суд строк лікування призначає менше 6 місяців, то такі справи обліковуються, як виняток, у рядку 3 звіту (пункт 3.7.3 Інструкції).

У рядку 3 звіту не обліковуються особи, які направляються на примусове лікування на строк від 2 до 6 місяців (неповнолітні особи, які мають захворювання, інваліди першої та другої груп, вагітні жінки та матері, що мають грудних дітей, а також чоловіки віком понад 60 років і жінки понад 55 років), а також справи про дострокове припинення лікування, продовження строку лікування.

Звіт за формою № 21

„Звіт апеляційної інстанції про розгляд апеляцій

у кримінальних справах”

Розділ 1 „Провадження у справах щодо перегляду судових рішень за апеляціями”. У цьому розділі відображаються справи, що надійшли за апеляціями у звітному періоді, у тому числі ті, що призначені до розгляду в наступному звітному періоді.  

Розгляд справ за апеляціями, що подаються безпосередньо до апеляційного суду (частини 5, 6 статті 349 КПК України), а також справи про перегляд постанов про адміністративні правопорушення у цьому розділі не відображаються, а відображаються відповідно в розділі 4 або в розділі 5 цього звіту.

У разі надходження декількох апеляцій на вирок, ухвалу (постанову) суду, які винесені в одній справі, таку справу, як виняток, слід відображати за кількістю оскаржуваних судових рішень.

У разі надходження однієї апеляції, в якій оскаржуються вирок, ухвала (постанова) суду, що винесені в одній справі та які підлягають оскарженню, таку справу, як виняток, слід відображати за кількістю оскаржуваних судових рішень.

У разі надходження декількох апеляцій, одну із яких задоволено, результати перегляду судового рішення слід обліковувати за апеляцією, яка задоволена. 

Звертаємо увагу на те, що графа 7  Іншими підставами може включати лише справи про розшук підсудного, тобто другу і вичерпну підставу зупинення провадження у справі.

У графах 8-12 відображаються справи, що повернуті до суду першої інстанції з різних підстав, зокрема, з інших підстав - у графі 12. У цій графі також можуть бути вказані показники про повернення справи у зв’язку із недодержанням вимог, які пред’являються до змісту апеляції (стаття 350 КПК України), неповідомленням про надходження апеляції осіб, інтереси яких вона стосується (стаття 351 КПК України), та інші підстави, передбачені статтею 359 КПК України.

У графах 13-18 відображаються справи, у яких, під час підготовки справи до апеляційного розгляду вирішено питання про необхідність проведення судового слідства – графа 14, про витребування додаткових доказів – графа 15, про доручення суду першої інстанції – графа 16, про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу – графа 17, інші питання – графа 18.

Графа 18 може включати показники інших рішень, прийнятих апеляційної інстанцією, та передбачені статтею 358 КПК України, а саме: про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання; виклик перекладача, у необхідних випадках; про розгляд справи у відкритому чи закритому судовому засіданні тощо.

У разі постановлення судом ухвали про закриття апеляційного розгляду справи у зв’язку з відмовою апелянта від своїх вимог (частина 4 статті 359 КПК України) справу відображають у графі 19. У цій графі, у тому числі, обліковують і справи, в яких постановлено ухвали про закриття апеляційного провадження під час апеляційного розгляду справи в суді, у разі відмови особи, яка подала апеляцію, від своїх вимог (стаття 364 КПК України).

У графі 24 відображаються також справи, які призначені місцевим загальним судом до розгляду в наступному звітному періоді, але надійшли у поточному звітному періоді.  

Довідка до розділу 1. У рядку 8 довідки до розділу 1 зазначається кількість суддів, які мали у звітному періоді скасовані вироки, ухвали, постанови, у тому числі вироків – у рядку 9.

Зазначимо, що показник у рядку 8 не може перевищувати фактичної кількості працюючих суддів, тобто, незалежно від того, скільки суддя має скасованих вироків, ухвал, постанов, він (суддя) обліковується лише         один раз.

Рядок 11 “Кількість справ за апеляціями, надісланих місцевими судами з порушенням строків (ч. 2 ст. 354 КПК України)” довідки до розділу 1 заповнюється при порушенні строків передбачених ч. 2 ст. 354 КПК України. Обліковуються справи, які надійшли до апеляційного суду пізніше ніж за один місяць до дати розгляду визначеної місцевим судом.

У розділі 2 „Результати перевірки вироків за апеляціями (за кількістю осіб)” зазначається кількість осіб, щодо яких переглянуто за апеляціями вироки, та результати перегляду вироків. Необхідно пам’ятати, щоу цьому розділі обліковуються не лише особи, щодо яких подавалися та розглядалися апеляції, а ще й особи, щодо яких апеляції не подавалися, але судом прийнято рішення на їх користь (стаття 365 КПК України).

Приклад: у разі надходження апеляції від одного засудженого, але їх у справі було п’ятеро, то обліковуємо п’ятьох осіб лише тоді, коли судом апеляційної інстанції також прийнято рішення на користь інших чотирьох. А в разі залишення апеляції без задоволення обліковуємо лише одну особу, якою або у відношенні якої було подано цю апеляцію.

У розділі 2 особи відображаються за тією статтею Кримінального кодексу України, за якою справа надійшла для розгляду до апеляційного суду.

У випадку скасування вироку в частині цивільного позову особа обліковується як така, вирок щодо якої скасовано і відображається у розділі 2: графі 2 “усього скасовано вироків”, у графі 10 “із направленням справи на новий судовий розгляд, усього” та ще й в графі 11 “із них у частині цивільного позову (із графи 10)”.

Звертаємо увагу, що відображення у звіті підстави скасування вироку “невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого” відбувається шляхом внесення її у графу 2 “Усього скасовано вироків”.

Із загальної кількості осіб, які обліковані в рядку 31 “Усього”, окремими рядками виділяються особи, які вчинили злочини невеликої тяжкості (рядок 32), середньої тяжкості (рядок 33), тяжкі злочини (рядок 34), особливо тяжкі злочини (рядок 35). При заповнені обліково-статистичної картки на справу кримінального судочинства за апеляцією (додаток 11 до Інструкції з діловодства) в п.п. 33.1.3.2, 33.1.3.3, 33.1.5.1, 33.1.5.2 вказується не тільки стаття КК України, але і частина цієї статті для визначення ступеня тяжкості злочину.

Особи, щодо яких переглядалися вироки у справах про злочини, вчинені у складі організованої групи або злочинної організації, обліковуються у рядках 38 або 39 відповідно, незалежно від того, виключено судом апеляційної інстанції цю кваліфікуючу ознаку чи ні.

Кількість осіб, щодо яких переглянуто постанови, за поданнями слідчих органів про проведення окремих процесуальних дій, а також скаргами на їх дії, обліковується в розділі 4, усі інші постанови та ухвали - у розділі 3.

У рядку 6 розділу 3 зазначаються особи, стосовно яких переглянуто постанови, зазначені у рядку 7 розділу 1.

Розділ 5 „Перегляд постанов про адміністративні правопорушення (за кількістю осіб)”. У цьому розділі відображаються результати перегляду постанов суду в справах про адміністративні правопорушення головою апеляційного суду, його першим заступником або заступниками.

У разі надходження на постанову суду скарги або подання прокурора, яке не було задоволено, однак постанова суду була таки скасована або змінена з інших підстав, то результати розгляду такого подання обліковуються у графі 7, а результати розгляду самої постанови суду, як виняток, ще й у графі 8 або 11 відповідно прийнятого рішення.

Звіт за формою № 22-А
Звіт апеляційної інстанції про розгляд апеляційних скарг
у адміністративних справах”

У разі надходження декількох апеляційних скарг на ухвалу та на постанову суду, які винесені в одній справі, таку справу, як виняток, слід відображати за кількістю оскаржуваних судових рішень.

У разі надходження однієї апеляційної скарги, в якій оскаржуються ухвала та постанова суду, що винесені в одній справі та які підлягають оскарженню, таку справу, як виняток, слід відображати за кількістю оскаржуваних судових рішень.

У разі надходження декількох апеляційних скарг, одну із яких задоволено, результати перегляду судового рішення слід обліковувати за апеляційною скаргою, яка задоволена. 

Розділ 1. У графі 4,крім справ, які повернуто у зв`язку з відкликанням апеляційної скарги, відображаються справи, повернуті відповідно до частини 3 статті 108 КАС України.

У графі 11, крім справ, які відображені у графі 12, зазначаються справи, у яких апеляційне провадження закінчено з інших підстав (наприклад, із закриттям апеляційного провадження у зв’язку зі смертю заявника апеляційної скарги на постанову або ухвалу у адміністративній справі,  яка прийнята до розгляду).

Розділ 2. Загальною умовою при визначенні  категорії справи є те, що справа може бути віднесена лише до однієї з 8 загальних категорій, виділених жирним шрифтом у формі звітності.

Віднесення справи до категорій рядка 1 Спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів)” можливе за умови, якщо позивачем оскаржується лише рішення нормативно-правового характеру.

Особливу увагу необхідно приділяти і звіряти зі справами показники, вказані в рядках 1-23 (спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів). Відповідно до частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт має особа, щодо якої застосовано цей акт, а також особа, яка є суб‘єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

            Правовий акт – акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб‘єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов‘язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за вчинене ними правопорушення. Він оформляється у встановлених законом випадках у вигляді письмового документа (акта-документа).

            Види правових актів:

            - нормативні, що регулюють певну сферу суспільних відносин і є загальнообов‘язковими;

            - індивідуальні (ненормативні), що породжують права і обов‘язки лише у тих конкретних суб‘єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку.

            Нормативно-правовий акт – офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб‘єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою врегулювання суспільних відносин.

            Ознаки нормативно-правового акта:

            1) приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (через референдум);

            2) завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов‘язків;

            3) приймається з дотриманням певної процедури;

            4) має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити:

                        а) вид акта (закон, указ, постанова);

                        б) найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);

                        в) заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка);

                        г) дата ухвалення акта;
                        ґ) номер акта;

                        д) дані про посадову особу, яка підписала акт;

            5) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов‘язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка (видання - „Офіційний вісник України”, „Відомості Верховної Ради України”, „Офіційний вісник Президента України”, газети „Голос України”, „Урядовий кур‘єр”).

            Нормативно-правовий        акт відрізняється від акта індивідуальної дії тим, що нормативно-правовий акт містить у собі правові норми, встановлює нові права і обов’язки, яких не було раніше, або змінює (скасовує) їх. Він містить норми права загального характеру, тоді як індивідуальний акт має індивідуальну спрямованість, стосується конкретної особи або вирішення конкретної юридичної справи (наприклад, пошкодження насаджень заборонене – адресовано до усіх, а Указ Президента про призначення „такого-то” головою обласної адміністрації – це правовий, а не нормативно-правовий акт, тому що норм права в ньому немає, тобто немає прав і обов’язків).

            До правових актів індивідуальної дії відносяться рішення суб’єкта владних повноважень, які поширюються на конкретних фізичних чи юридичних осіб і є актом одноразового застосування норм права. Такими актами можуть бути рішення щодо проходження публічної служби (прийняття на роботу, притягнення до дисциплінарної відповідальності, звільнення з посади), призначення пенсії, рішення податкових органів тощо, а також рішення органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади, їхньої посадової чи службової особи, якими порушуються права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Про відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта відповідач повинен опублікувати оголошення у виданні, у якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений, щоб кожна заінтересована особа могла, у разі виявленнябажання, вступити у справу.

Під час заповнення звіту слід мати на увазі, що відповідно до статті 19 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб’єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, адміністративні справи, відповідачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, їхня посадова чи службова особа, а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби (рядок 30).

Із статті 181 КАС України вбачається, що до компетенції адміністративних судів відносяться справи про оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби щодо виконання рішень:

-в адміністративних справах;

-інших органів та посадових осіб, що можуть виконуватися примусово;

-для яких не встановлено іншого порядку судового оскарження.

Право звернутися до адміністративного суду з позовом у адміністративних справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби мають учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучені до проведення виконавчих дій, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси. Відповідачем у справі вказаної категорії є відповідний орган державної виконавчої служби.

Особи, які не наділені правом оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця у цивільному та господарському судочинстві, виходячи із публічності спору, мають право звернутися із позовом про захист своїх прав, свобод чи інтересів до адміністративного суду. Саме такі критерії дають можливість виділити адміністративні справи про оскарження дій державної виконавчої служби від справ цивільних, господарських із аналогічним предметом оскарження.

КАС України встановлено скорочені строки подання адміністративного позову та розгляду справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, щоб судове оскарження не затягувало самого процесу виконання судових рішень та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню.

У рядку 33 обліковуються справи, пов’язані з оскарженням дій або бездіяльності, рішень виданих Державною податковою адміністрацією України або її територіальними органами. Різновидами рішень органів державної податкової служби є податкові повідомлення-рішення, податкові повідомлення та податкові вимоги.

Орган виконавчої влади – це віднесений Конституцією і законами України до системи органів виконавчої влади і організаційно самостійний елемент державного апарату (механізму держави), який наділено чітко окресленим обсягом повноважень виконавчої влади (компетенцією) відповідно до покладених на нього завдань і функцій, складається зі структурних підрозділів і посад, що обіймають державні службовці.   

Залежно від територіального масштабу діяль­ності органи виконавчої влади поділяють на чотири групи: центральні, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим (далі — АРК), міжтериторіальні, місцеві.

Центральними є ті органи виконавчої влади, діяльність яких поширюється на всю територію України. Такі органи реалізують дер­жавну політику, здійснюють загальне або галузеве управління, спе­ціальний (функціональний) вплив на об'єкти незалежно від їх місцез­находження на території України. До них належать: Кабінет Міністрів України, міністерства, державні комітети (державні служби) та цен­тральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

До органів виконавчої влади АРК належать: Рада міністрів АРК, міністерства, республіканські комітети та інші органи виконавчої влади АРК. Вони здійснюють загальне або галузеве управління чи викону­ють спеціальні функції державного управління об'єктами, які розта­шовані на території АРК, в межах компетенції, визначеної Конститу­цією і законами України, Конституцією АРК.

Міжтериторіальні органи охоплюють своєю діяльністю певну частину території України, територію декількох адміністративно-територіальних одиниць або територію, межі якої взагалі не залежать від адміністративно-територіального поділу України. Такі органи за­безпечують галузеве управління чи здійснення спеціальних функцій на відповідній частині території України (наприклад, військові напрям­ки, митниці, управління залізниць тощо).

До місцевих органів виконавчої влади належать ті, повноваження яких поширюються на територію певної адміністративно-терито­ріальної одиниці (області, міста (Київ, Севастополь), району). Вони ви­конують завдання загального управління та координації чи функції відпо­відних центральних органів виконавчої влади на території певної області, району, міста. Це місцеві державні адміністрації, місцеві органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, наприклад, Харківська обласна державна адміністрація, Управління Міністерства внутрішніх справ у Харківській області, районний відділ освіти тощо.

У рядку 48 відображаються справи щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування (їх посадових або службових осіб).

Відповідно до Конституції України місцеве самоврядування в Україні визнано як право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення.

До органів місцевого самоврядування Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” віднесено:

- сільські, селищні, міські ради;

- виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

- районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

- органи самоорганізації населення.

Наприклад, у рядку 48 будуть відображені такі справи:

- справа за позовом Баранової О.М. до Управління архітектури департаменту містобудування Луцької міської ради про зобов’язання надати висновок про наявні обмеження на використання земельної ділянки;

            - справи за позовом Данилова Б.Г. до Калузької районної ради про визнання недійсним рішенням комісії з питань поновлення прав реабілітованих Калузької районної ради;

            - справа за позовом Добрянської Г.А. до Попільнянської сільської ради про скасування рішення Попільнянської сільської ради та зобов’язати передати у приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку.

У рядку 49відображаються справи, відповідачем у яких є суб’єкт владних повноважень, крім органів виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Наприклад, у рядку 49 будуть відображені такі справи:

- справа за позовом Паращиняка І.М. до Калуського районного відділення НАСК „Оранта” про визнання неправомірною відмову та зобов’язання виплатити страхове відшкодування;

- справа за позовом приватного підприємця Вялкіна Я.В. до відкритого акціонерного товариства енергопостачальна компанія „Миколаївобленерго” про визнання незаконним рішення про нарахування збитку.

Особливості провадження у справах за адміністративними позовами про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання (рядок 51).

Право подавати адміністративний позов у таких справах має організатор (організатори) зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших мирних зібрань у разі, якщо, на думку позивача, суб`єкт владних повноважень створює перешкоди для проведення таких заходів. Позов подають до адміністративного суду за місцем проведення мирних зібрань. Відповідачем може бути орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, які були належним чином повідомлені про проведення таких зборів.

Особливості провадження справ у спорах, що виникають з приводу публічної служби (рядки 54-62).

Відповідно до статті 3 КАС України під публічною службою розуміється діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади АР Крим, органах місцевого самоврядування. Наведений перелік не розповсюджується на службовців, яких лише за формальним критерієм можна віднести до публічних (лікарів, вчителів тощо).

Загальними ознаками публічної служби є те, що це професійна діяльність осіб, які її обіймають, яка здійснюється на основі Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, за змістом полягає у виконанні завдань і функцій держави (органів державної влади та органів місцевого самоврядування), оплачується з державних коштів (з державного або місцевих бюджетів).

Спори у відносинах публічної служби дуже різноманітні: вони можуть стосуватися прийняття на публічну службу, оплати праці службовця, притягнення його до дисциплінарної відповідальності, надання відпустки, кваліфікаційної атестації, переведення на іншу посаду, звільнення з посади тощо.

            Позивачем у спорах, пов’язаних з відносинами публічної служби, як правило, є особа, що перебуває на публічній службі і яка вважає, що органом із яким вона перебуває у відносинах публічної служби, порушено її права, свободи чи інтереси у цій сфері. В окремих випадках позивачем можуть бути й інші особи, наприклад, громадяни, які претендували на посаду відповідного службовця, але не були призначені на неї; особи, звільнені з публічної служби. Відповідачем у таких спорах є орган, із яким службовець перебуває у відносинах публічної служби.

            Є категорія спорів, де навпаки позивачем може бути суб`єкт владних повноважень, а відповідачем – особа, яка перебуває на публічній службі. Це, насамперед справи про припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог несумісності, встановлених Конституцією та законами України. До таких видів сьогодні можна віднести дострокове припинення за рішенням суду повноважень народного депутата України у разі невиконання ним вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності.

            З припиненням публічної служби не припиняється соціальний і правовий захист особи: зберігається право на матеріальне, побутове, пенсійне забезпечення; на захист інтересів в суді шляхом пред’явлення адміністративного позову. Спори, пов’язані з питанням соціального забезпечення осіб, які припинили публічну службу, належать до спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності відповідного суб’єкта владних повноважень.

            Наприклад, так, до 1 січня 2007 року позови начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ з приводу перерахунку призначення пенсій могли заявлятись до відповідних управлінь МВС України. З набранням чинності Законом України „Про державний бюджет України на 2007 рік” військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” пенсії призначаються (перераховуються) органами Пенсійного фонду України. Останні і будуть належними відповідачами у таких спорах.

Отже, у цьому випадку така категорія справи буде відображатися у рядку 47.

При визначенні категорії справи необхідно обов’язково звертати увагу на те, ким заявлені позовні вимоги (фізичною або юридичною особою чи суб’єктом владних повноважень).

До суб’єктів владних повноважень відповідно до частини 1 статті 3 КАС України належать:

- органи державної влади;
- органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи;

- інші суб’єкти при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Владними повноваженнями наділені державні органи, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи.

До владних управлінських функцій належать реалізація будь-яких владних повноважень у межах компетенції (діяльності) органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, що не належать до повноважень, пов’язаних із прийняттям законів та здійсненням правосуддя.

Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій (щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору), то такий суб'єкт не знаходиться „при здійсненні управлінських функцій”, та не має встановлених нормами КАС України необхідних ознак суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, якщо позивачем в адміністративній справі є суб’єкт владних повноважень, то така справа може бути віднесена лише до категорій справ 63 „Спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління”, 64 „Спори між суб’єктами владних повноважень, які виникають з приводу укладання, виконання, зміни та розірвання адміністративних договорів та визнання їх недійсними” та65 „Спори за зверненнями суб’єкта владних повноважень, у тому числі їх органів на місцях”.

Виходячи з вищезазначеного критерію, можна виокремити певні категорії справ, розгляд яких відповідно до статей 1, 4, 17 КАС України має здійснюватись у порядку адміністративного судочинства:

а) спори осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у яких такий суб'єкт своїми владними рішеннями чи діями зобов'язує цих осіб вчиняти певні дії, утримуватись від вчинення певних дій, нести відповідальність. При цьому особи згідно з нормами чинного законодавства України зобов'язані виконувати такі владні рішення чи вимоги суб'єкта владних повноважень;

б) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, а також спори з приводу укладання та виконання адміністративних договорів.

Наприклад, справа за позовом Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства „Оріхівський комбінат хлібопродуктів” про стягнення штрафних санкцій буде належати до зальної категорії рядка 65Спори за зверненнями суб’єкта владних повноважень, у тому числі їх органів на місцях”, оскільки перелік рядків 65-77 не має конкретизації за зверненням Фонду соціального захисту інвалідів.

Особливості провадження справ зі спорів між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (рядок 63).

Особливостями таких спорів є те, що сторонами у них – як позивачем, так і відповідачем – є суб`єкти владних повноважень. Ці спори найчастіше можуть виникати між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, особливо щодо здійснення делегованих повноважень (кому які повноваження належать).

            Позивачем у цій категорії справ може бути лише суб’єкт владних повноважень, якщо він вважає, що відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію, або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою. Якщо компетенцію суб`єкта владних повноважень, а відповідно інтерес позивача не було порушено, у задоволенні позову належить відмовити.

У юридичній літературі наведено такий приклад зазначеного спору.

Суб’єкт владних повноважень нижчого рівня за зверненням зацікавленої особи видав індивідуальний адміністративний акт, який підлягає узгодженню із суб’єктом владних повноважень вищого рівня. Проте адміністративний орган вищого рівня відмовляється погоджувати цей акт, посилаючись на недостатність або взагалі відсутність відповідних повноважень у розробника цього акта. Допускається, що зазначений акт стосується виділення коштів для фінансування місцевих шкільних закладів. Зрозуміло, що подібний конфлікт впливає на правовий статус як мінімум трьох сторін: розробника акта (суб’єкта владних повноважень), органу вищого рівня, що має надати своє погодження, та безпосередньо осіб, які відповідно до спірного акта мають отримати фінансування.

Наприклад, у цьому рядку звіту буде відображена справа за позовом Державної виконавчої служби до начальника Державної податкової інспекції про визнання незаконними дій суб’єкта владних повноважень,  зобов’язання вчинити певні дії (ДВС відмовлено у наданні на вимоги державних виконавців Державної виконавчої служби при примусовому виконанні судових і інших рішень інформації про наявність конкретних ідентифікаційних номерів фізичних осіб–платників податків та інших обов’язкових платежів, які є боржниками).

Такі справи як „про надання дозволу на проведення позапланової виїзної ревізії” необхідно відображати у рядку 65 „спори за зверненнями суб’єкта владних повноважень”.

Справи за зверненням Генеральної прокуратури України у тому числі її органів на місцях в інтересах фізичних або юридичних осіб необхідно відображати у рядку 66.

У рядку 67 також будуть відображатися спори за зверненнями Фонду соціального захисту інвалідів, який є урядовим органом державного управління та діє у складі Міністерства з питань праці та соціальної політики України та підпорядковується йому.

Зазначений фонд має право звертатися з відповідним позовом, коли  підприємствами, установами або організаціями не створено робочих місць для інвалідів, не поінформовано належним чином про вільні робочі місця для працевлаштування інвалідів відповідні органи, які займаються контролем та працевлаштуванням інвалідів.

Також до цієї категорії належать спори за зверненням інших фондів та органів, які входять до складу Міністерства праці та соціальної політики України.

Особливу увагу потрібно приділяти і звіряти зі справами показники, вказані в рядку 79 «Інші категорії спору», в якому відображаються лише справи, що не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

З метою полегшення процесу визначення категорій справ, які станом на 1 січня 2008 року не розглянуті по суті (залишок на початок року – графа 1), в адміністративних судах усіх інстанцій рекомендується використовувати порівняльну таблицю взаємовідповідності категорій адміністративних справ, що додається.

У рядку 2 довідки до розділу 1 вказується не кількість скасованих судових рішень, а кількість суддів, які мали скасовані постанови, ухвали. При цьому обліковуються не лише судді місцевих адміністративних судів, а і судді місцевих господарських та місцевих загальних судів.

Під час заповнення розділу 4 слід мати на увазі, що рядок 3 заповнюється лише тоді, коли особа, яка звернулась із заявою про перегляд судового рішення і вважає, що нововиявленими обставинами є завідомо неправдиві показання свідків, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, або були представлені фальшиві документи чи речові докази і всі вищеназвані обставини встановлені вироком суду, і цей вирок набрав законної сили.

Звіт за формою № 22-Ц
Звіт апеляційної інстанції про розгляд апеляційних скарг
 у цивільних справах”

У разі надходження декількох апеляційних скарг на ухвалу та на рішення суду, які винесені в одній справі, таку справу, як виняток, слід відображати за кількістю оскаржуваних судових рішень.

У разі надходження однієї апеляційної скарги, у якій оскаржуються ухвала та рішення суду, що винесені в одній справі та які підлягають оскарженню, таку справу, як виняток, слід відображати за кількістю оскаржуваних судових рішень.

У разі надходження декількох апеляційних скарг, одну із яких задоволено, результати перегляду судового рішення слід обліковувати за апеляційною скаргою, яка задоволена. 

Розділ 1 „Провадження у справах за апеляційними скаргами”. У розділі обліковуються справи, що у звітному періоді надійшли до апеляційного суду за апеляційними скаргами, та справи, що залишились нерозглянутими в попередньому звітному році. У рядку 1 цього розділу відображаються справи, що надійшли до апеляційного суду для перегляду рішень, додаткових рішень, заочних рішень, ухвалених місцевими судами. У рядку 3 цього розділу відображаються справи, що надійшли до апеляційного суду для перегляду ухвал, постановлених місцевими судами.

Справи, у яких подано апеляційні скарги на всі інші ухвали суду, не відображені у рядках 4-8, обліковуються в рядку 9, зокрема апеляційні скарги на ухвали про забезпечення позову, про скасування забезпечення позову, відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності, передачі справи на розгляд іншому суду, відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк, визнання мирової угоди за клопотанням сторін, визначення розміру судових витрат, внесення виправлень у рішення, відмови ухвалити додаткове рішення, роз’яснення рішення, зупинення провадження у справі, відхилення заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, видачі дубліката виконавчого листа, поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання,  відстрочки, розстрочки, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення, тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу, оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини; звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках, заміни сторони виконавчого провадження, визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби,  повороту виконання рішення суду, відмови в поновленні втраченого судового провадження.

Загальна кількість справ, що повернута до місцевих судів, у тому числі у зв’язку з невиконанням вимог, передбачених статтями 119, 120 ЦПК України, чи несплатою судового збору, обліковується в графі 4 (відповідно до частини 2 статті 297 ЦПК України), із них кількість справ, що повернута ухвалою судді, який готував справу до розгляду в суді апеляційної інстанції, у зв’язку з відкликанням апеляційних скарг - у графі 5.

У графі 9 відображаються справи, у яких апеляційне провадження закінчено із закриттям апеляційного провадження, пов’язаного, наприклад, зі смертю особи, що подала апеляційну скаргу на рішення або ухвалу у цивільній справі, яка прийнята до розгляду.

Терміни розгляду справ. Якщо одна справа розглянута з порушенням строків підготовки справи до розгляду (понад 10 днів з дня отримання справи) та призначення справи до розгляду (понад 15 днів після закінчення дій підготовки справи до розгляду), то така справа відображається тільки в графі 12.

Урядку 2довідки до розділу 1 вказується кількість суддів станом на час складання звіту, які мали у звітному періоді скасовані рішення, ухвали, а не кількість скасованих рішень чи ухвал за звітний період.

У розділі 2 „Результати перегляду рішень місцевих судів за апеляційними скаргами” відображаються результати розгляду справ за апеляційними скаргами щодо рішень, ухвалених місцевими судами.

У разі коли є декілька підстав для скасування судового рішення, судова справа обліковується в графі, яка відповідає тій підставі, яка указана в статті 311 ЦПК України першою.

У рядку 24 „Спори, що виникають із договору надання послуг” мають бути обліковані справи у спорах, що виникають із договору надання послуг зв’язку, водопостачання, енергопостачання (у тому числі постачання електроенергії) тощо (пункт 3.4.38 Інструкції).

Справи про визнання торгів недійсними, визнання рішення зборів  будь-якого господарського товариства дійсним або недійсним обліковуються урядку 57 „Інші справи позовного провадження”.

У рядку 79 „Інші справи окремого провадження” мають бути обліковані такі категорії справ, як „Призначення опікуна”, „Дозвіл виїзду неповнолітньої дитини за кордон”, „Про скасування усиновлення”.

Якщо рішення суду скасовано із залишенням заяви без розгляду відповідно до ч.6 ст. 235 ЦПК України (під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження), скасоване рішення відображається у графі 14.

Під час заповнення розділу 4 слід мати на увазі, що рядок 3 заповнюється лише тоді, коли особа, яка звернулась із заявою про перегляд судового рішення і вважає, що нововиявленими обставинами є завідомо неправдиві показання свідків, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, або були представлені фальшиві документи чи речові докази і всі вищеназвані обставини, встановлені вироком суду, і цей вирок набрав законної сили.

У підрозділах 5.1 „Відомості про судовий збір” та 5.2 „Відомості про витрати на інформаційно-технічне забезпечення” графа 1 відображає суму судового збору, що сплачена добровільно у звітному періоді. У графі 2 обліковується загальна сума судового збору, що за судовими рішеннями підлягає поверненню. Особливою умовою є те, що відповідно до чинного законодавства про повернення суми сплаченого судового збору в обов’язковому порядку постановляється ухвала.

Сума судового збору, що присуджена до стягнення у звітному періоді, обліковується в графі 3.

Управління організації роботи

з ведення судової статистики,

діловодства та архіву судів

Державної судової адміністрації України

червень, 2008